Уроки розроблені вчителем української мови та літератури Лагановської О.В.
та асистентом вчителя Грушою О.О.
Тема 1 ЧИ РОБЛЯТЬ ТАК ДРУЗІ? (за Всеволодом Нестайком)
1. Знайомство із життєвим і творчим шляхом Всеволода Нестайка
Для ознайомлення з біографією письменника, перейдіть за посиланням:
Робота з текстом
1. Уважно прочитайте твір.
2. Перекажіть його батькам.
3. Дайте відповіді на питання після твору.
ЧИ РОБЛЯТЬ ТАК ДРУЗІ? (за Всеволодом Нестайком)
— Що? Не вилізу?! Хоч зараз! — Мишко рвучко повернувся і рішуче попрямував до пожежної драбини.
— Мишко, не вигадуй! — намагався зупинити його Ігор. — Звісно, вилізеш. Та кому це треба?
Мишко не звертав на його слова ніякої уваги. Будинок, у якому жили Мишко, Толя, Ігор і Женя, був
шестиповерховий, старовинний. З подвір'я по глухій стіні тяглася вгору пожежна драбина. Вона
складалася з товстих залізних скоб, вбитих у стіну, і здалеку нагадувала велетенського смугастого змія.
Перша скоба була досить високо від землі, і дотягтися до неї Мишко не міг.
шестиповерховий, старовинний. З подвір'я по глухій стіні тяглася вгору пожежна драбина. Вона
складалася з товстих залізних скоб, вбитих у стіну, і здалеку нагадувала велетенського смугастого змія.
Перша скоба була досить високо від землі, і дотягтися до неї Мишко не міг.
— Підсади! — крикнув він Толі, що був найвищий за всіх хлопців у дворі.
— Може, не треба? — невпевнено промовив Толя. — Справді, чого лізти? Хай Женька спочатку сама
спробує, а тоді буде під'юджувати*.
спробує, а тоді буде під'юджувати*.
— Підсади, — огризнувся Мишко.
Толя знизав плечима й підсадив його. Мишко схопився за скобу, засовав ногами по стіні, підтягнувся і
поліз. Діти, затамувавши подих, мовчки дивилися на нього.
поліз. Діти, затамувавши подих, мовчки дивилися на нього.
Мишко ліз обережно, повільно. Коли він доліз до третього поверху, нога раптом сковзнула, зірвалася і...
Мишко повис на руках.
Мишко повис на руках.
Усі завмерли. Женя злякано закричала:
— Мишко, злазь! Я тепер вірю! Не треба, злазь! Але Мишко вже намацав ногами скобу й поліз далі. На
рівні четвертого поверху він зупинився перепочити.
рівні четвертого поверху він зупинився перепочити.
Випадково глянув униз, і... Мишкові стало так страшно, що він ледь не випустив із рук скобу. Хлопець
судорожно зціпив пальці й застиг. «Зараз упаду...» — подумав із жахом.
судорожно зціпив пальці й застиг. «Зараз упаду...» — подумав із жахом.
Минула хвилина. Унизу напружено мовчали. У Мишка вже й на думці не було лізти далі... Та хіба
можна спуститися? На посміх!..
можна спуститися? На посміх!..
«Що робити? Що робити? » — гарячково стукотіло в голові.
І раптом почувся спокійний, хриплуватий голос:
— Та-ак! І далеко це ви, юначе, зібралися? Ану зараз же злазь!
На ґанку стояв Михайло Петрович.
Толя, Ігор і Женя так і присіли від несподіванки, вони не знали, куди подітися. А Мишко полегшено
зітхнув і обережно почав спускатися.
зітхнув і обережно почав спускатися.
Наближаючись до землі, він уже вдавав, що злазить неохоче.
Коли сплигнув на землю, ноги в нього підігнулися, і хлопець присів.
— Ех!.. Пе... перешкодили... — пробелькотів Мишко. Він був блідий, губи тремтіли.
— І чого ти поліз туди? — спитав Михайло Петрович.
Мишко мовчав. Тоді Женя, бліда й перелякана не менше, ніж Мишко, затинаючись, розповіла, як
це сталося. Зайшла мова про хоробрість, Мишко розпалився й почав хвалитися, що він нічого не
боїться, а вона взяла і сказала, що він просто базікало, а якщо ні, то хай залізе по цій драбині на
дах; вона й не думала, що він справді полізе...
це сталося. Зайшла мова про хоробрість, Мишко розпалився й почав хвалитися, що він нічого не
боїться, а вона взяла і сказала, що він просто базікало, а якщо ні, то хай залізе по цій драбині на
дах; вона й не думала, що він справді полізе...
— Хоробрість! — промовив Михайло Петрович. — Яка це хоробрість! Безглуздо ризикувати** —
це дурощі, а не хоробрість!.. Інша справа — коли необхідно, коли від цього залежить чиєсь життя
або щось дуже важливе. А так... Ну яка користь з того, якби ти розбився? Яка? І ви теж... розумники!
Пустили його! Теж мені друзі!
це дурощі, а не хоробрість!.. Інша справа — коли необхідно, коли від цього залежить чиєсь життя
або щось дуже важливе. А так... Ну яка користь з того, якби ти розбився? Яка? І ви теж... розумники!
Пустили його! Теж мені друзі!
Діти пригнічено мовчали.
*Під'юджувати — підбурювати.
**Безглуздо ризикувати — нерозумно ризикувати
Питання до тексту
1. Що таке справжня дружба?
Для того, щоб дізнатися, що говорять відомі люди про дружбу переглянь відеоролик за посиланням:
2. Якими якостями мають бути наділені справжні друзі?
3. Про кого розповідається у творі?
4. Де діти проживали?
5. Чому Мишко поліз на дах?
6. Що сталося з Мишком коли він був вже на 3 поверсі?
7. Які почуття і вагання охопили Мишка на 4 поверсі?
8. Чому Михайло Петрович, засумнівався у дружбі дітей?
9. Чи може ти назвати дітей справжніми друзями? Чому?
10. Чому навчає нас цей твір?
ТЕМА 2 Борис Комар «Дві груші і одна»
1. Подумайте і дайте відповідь:
1. Що таке добро?
Для того, щоб дізнатися, як визначають добро інші – переглянь відео за посиланням:
https://www.youtube.com/watch?v=OM5rLozttBo
https://www.youtube.com/watch?v=OM5rLozttBo
2. Як добро проявляється?
3. Які добрі вчинки ти робив?
2. Уважно прочитай текст, дай відповіді на питання після нього.
Дві груші і одна
Сергійко і Леся гралися в садку. Повз них стежкою йшла незнайома бабуся. В одній руці вона
несла кошик з грушками, другою опиралася на довгу сукувату палицю.
несла кошик з грушками, другою опиралася на довгу сукувату палицю.
Спіткнулась бабуся об камінець, що лежав на стежці, і мало не впала. Не втримала кошика,
випустила з рук, і груші розсипалися.
випустила з рук, і груші розсипалися.
— От лихо! — скрушно мовила вона.
Відкинула палицею камінець зі стежки і заходилася збирати розсипані груші.
Тільки їй, старенькій, мабуть, важко було нахилятися за ними. Та, видно, ще й недобачала.
Мацала, мацала навколо себе по стежці, по траві, поки не знаходила яку грушу.
Мацала, мацала навколо себе по стежці, по траві, поки не знаходила яку грушу.
Сергійко підійшов до бабусі, став показувати, де вони лежать.
— Ось... ось...— тикав пальцем. А коли бабуся й тоді водила руками не там, де він показував,
Сергійко сердився: — Та не там! Ось тут...
Сергійко сердився: — Та не там! Ось тут...
Бабуся слухняно підбирала.
Прибігла й Леся. Побачила, що вони роблять, метнулася, швиденько визбирала решту груш у
фартушок і висипала в кошик.
фартушок і висипала в кошик.
— Спасибі вам, дітки, що допомогли,— подякувала бабуся.— Нате ж вам за це. Це тобі, дівчинко,—
дала Лесі дві здоровенні, підрум'янені з боків груші.— А це тобі, хлопчику,— простягла Сергійкові
вже не дві, як сестричці, а чомусь лише одну грушу, хоча також велику й підрум'янену.
дала Лесі дві здоровенні, підрум'янені з боків груші.— А це тобі, хлопчику,— простягла Сергійкові
вже не дві, як сестричці, а чомусь лише одну грушу, хоча також велику й підрум'янену.
Ще раз подякувала їм, попрощалася й рушила далі стежкою.
Раді були Сергійко й Леся. Одразу ж побігли додому розповісти мамі, як вони допомогли старенькій і
які гарні груші дала вона їм за те. Мама теж раділа, що діти в неї такі чемні та ввічливі.
які гарні груші дала вона їм за те. Мама теж раділа, що діти в неї такі чемні та ввічливі.
— Молодці, молодці! — хвалила.
Раптом вона помітила, що в Лесі дві груші, а в Сергійка тільки одна.
— Мабуть, уже з'їв? — спитала сина.— І я не втерпіла б покуштувати...
— Ні, я не їв,— заперечив Сергійко.— Бабуся так і дала: Лесі дві, а мені одну.
— Чого ж це? — здивувалась мама.
— Не знаю...— і сам дивувався Сергійко.— Може, тому, що Леся дівчина або — що мала.
— Та ні, тут щось не те,— не погодилася мама.— Ану, гарненько розкажіть, як ви допомагали бабусі.
Сергійко й Леся розповіли.
— Отепер мені ясно, чому вона тобі, Сергійку, тільки одну дала,— сказала мама.— А могла б зовсім не давати.
— Чому, мамо? — збентежився Сергійко.
— А ти сам добре подумай,— відповіла докірливо мама.— Тоді й зрозумієш.
Питання:
1. Про кого йдеться в тексті?
2. Що трапилося з бабусею?
3. Хто їй допоміг?
4. Чому бабуся дала хлопчикові лише 1 грушу, а дівчинці – 2.
Немає коментарів:
Дописати коментар